Або «чув дзвін, та не знає, де він».
Вже кілька днів новинні стрічки заповнені повідомленнями, що в Україні Президентом призначено нове свято: День виноградаря та винороба. Відповідно, виноградарі та винороби вже кілька днів радісно стрибають, цілуються, та, природно, безперервно п’ють вино. І не помічають очевидних речей: перше — відсутність першоджерел, їм достатньо коротеньких повідомлень числених сміттєайтів; друге — подібна історія вже відбувалася. Причому щонайменше — двічі. У 2018 році.
Тож найбільш обережні електронні газети написали «свято може з’явитися». Але одна з головніших українських інформаційних агенцій — УНІАН — твердо переконана. Два з половиною роки тому такої ж позиції притримувався і державний велетень — «Укрінформ». А що ми маємо насправді?
Найбільш часто посилаються на заяву народного депутата Олексія Гончаренка, яку він зробив у своєму «Телеграм-каналі» 1 липня. А чи є якісь повноцінні документи, колег-журналістів не обходить. Є друге, значно авторитетніше джерело — генеральний директор корпорації «Укрвинпром» Володимир Кучеренко. Він у своїй Facebook-хроніці 2 липня написав наступне: «Кабінетом Міністрів України врешті решт прийнято рішення щодо святкування кожну другу неділю листопада загальнонаціонального свята виноградарів і виноробів і схвалено відповідний проект Указу Президента „Про День Виноградаря і Винороба“». Тобто існує лише проект указу від Кабіміну Президентові. В одному з коментарів пан Володимир стверджує, що проект «…був розглянутий, схвалений; разом із матеріалами до нього листом Кабінету Міністрів надіслано вчора Президентові України (підписано Прем'єр-міністром України). Супроводжуємо і тримаємо на контролі». Але серед підписаних указів Президента станом на 3 липня такого нема.
Багато, перепрошую, «інформаційних ресурсів» радо публікують скріншот сторінки відповідного указу, чомусь не помічаючи, що на ньому нема ані підпису, ані дати. Взяти його можна як з телеграм-посту депутата Гончаренка, так і з сайту Кабміну, де серед проектів актів законодавства, що розглядалися на засіданні 1 липня цей документ є, пунктом 2.1. Внизу web-сторінки є посилання, за яким можна завантажити у pdf-форматі сам текст проекту Указу та пояснювальну записку до нього. В останній, у пункті 5, сказано, що «проект Указу розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства розвитку економіки…» Нема його там. Але він є на сайті Федерації професійних спілок України. З двома підписами міністра Ігоря Петрашко. Тобто знайти та вивчити документи можливо. При бажанні.
Чому цього не роблять колеги я, загалом, розумію: вони відробляють кількість, а не якість. Треба швидше за всіх, або хоча б не дуже пізно, вхопити, опублікувати і шукати новий матеріал. Розумію, але не поділяю такий підхід. Але чому до істини не докопується найбільш зацікавлена сторона — власне виноградарі та винороби? Тим більше, що ситуація повторюється: точно такий проект вже був розглянутий і схвалений у Кабміні 25 січня 2018 року, на нього і посилався тоді «Укрінформ». А 12 вересня того самого року в Парламенті з’явився «Проект Постанови про День виноградаря, винороба та українського вина», №9077. Нормально опрацьовувся комітетами, але майже через рік, 29 серпня 2019 року, був відкликаний. До речі, там пропонувалася не друга, а перша неділя листопада.
Нє, слава богу, якщо теперішній Президент указ підпише. Але чомусь попередній таке свято не ввів. Хоча, дай боже за те йому здоров’я, спрощену процедуру ліцензування підтримав. Та і діючий поправки до закону про землю майже місяць підписував. Тож звідки така впевненість, панове винороби та виноградарі? Чи мало дурили нас досі політики та державні діячі? А хіба мало дурять нас і мас-медіа?
Також нагадаю, що «Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні». (Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»). Тобто коли Президент підпише указ про свято, запрацює він не відразу.
От правове невігластво — справді велика наша проблема. Але і вона випливає з більш значущої — з небажання докопуватися до істини. Бо, по-перше, це непросто, а по-друге, зазвичай істина не відповідає сподіванням людини. Простіше жити з тим, у що віриш, ніж що можна взнати. От і виходить часто як в тому анекдоті: не в шахи, а в карти, не «Бентлі», а «Запорожець», і не виграв, а програв.
В результаті багато людей навіть на вулиці, наодинці, або у власному авто не знімають маску, хоча цим собі шкодять капітально, особливо в час цвітіння, бо ж пилок налипає, і людина дихає вже ним. Тому продавці та офіціанти працюють у рукавичках, чим створюють, особливо в жарку погоду, ідеальне середовище для розмноження бактерій. Київським ресторанам чомусь не можна працювати після 22-ої. Мабуть, тому що саме в цей час вірус стає більш небезпечним? Послідовність можна продовжувати. Але яка країна, такі й начальники: якщо більшість не хоче думати, то не будуть думати і вони.
Та і це не вся халепа. Мені досі не зрозуміло: чому ми досі чекаємо дозволу на право бути собою? Де ота «самостійність та незалежність»? Потрібне свято — святкуйте. Вже п’ять виноробних форумів відбулося, можна було ще на першому винести постанову: ми всі, що тут зібралися, та ті, хто нас підтримує, святкуємо День виноградаря та винороба. Чи у другу неділю листопада, чи у першу — не важливо. Аби одночасно. І тоді держава, щоб хоч якось цей процес контролювати, змушена була б його очолити. Навіть якби вирішила зсунути дату. От мало хто помічає, що в Україні вже майже склалася традиція свята молодого вина. Не божолє, цей термін вживається лише в половині дегустацій. Бо, по-перше, не лише в однойменній французькій області виробляють та продають молоде вино, а по-друге, такий товар вже є і в українських виноробів. І вони його все частіше пропонують на тематичних дегустаціях у відповідні дні — починаючи з третього четверга листопада.
Панове, робіть висновки. Це саме той випадок, коли щось залежить лише від вас. Найперше — ясність думки.
Текст — Олександр Зубко
Немає коментарів:
Дописати коментар